Першодрук його був у газеті "Кочегарка" - у 1956 році, ще підлітком був.
Довгі роки був зв'язаний з Горлівкою. Потім були Донецьк, Москва, Київ,
але його любили тут, вважаючи своїм, місцевим, горлівським.
Його добре пам'ятають горлівські літератори старшого віку - у шістдесятих-сімдесятих роках минулого століття Леонід Талалай, разом з Володимиром Демидовим, був одним з визнаних неформальних літературних лідерів міста. До його слова прислухалися, тому що вірші поета говорили самі за себе.
У 1993 став лауреатом Шевченківської премії - найвищої літературної нагороди України, був лауреатом премії імені Володимира Сосюри, автором багатьох поетичних збірок, людиною чутливою і такою, що не визає ніякої неправди - ні перед людьми, ні перед собою. Може, тому й важко жилося, що відчував цю неправду, боротьбу проти рідного слова, а боротися - годі...
Ще міг би жити - пішов на 71-му році життя. Щедра людська йому пам'ять - талановитій людині, яка не здолала свою долю...
Леонід Талалай
* * *
Задивлюсь на каштанові китиці
І думками—у ріднім краю.
Пригадаю вокзал у Микитівці,
Терикони, і маму свою,
І дорогу, замішану глиною,
І тебе, і початок весни...
Мов тулюсь захололою спиною
До нагрітої сонцем стіни.
* * *
Друзі пригадалися у тиші,
І від думки світлої про них
Стало на душі моїй світліше,
Ніби промінь в темряву проник.
Голоси ввірвались в безгоміння,
Вирізьбились постаті в імлі,
Наче відбувалось воскресіння
Нас далеких, бувших на землі.
Ось ми всі так близько і так зримо,
Що уже насправді не збагну,
Чи стою між друзями своїми,
Чи на них дивлюсь крізь далину.
Світ пахучий, сонячний, зелений
Палахкоче, мерехтить в очах.
І моя кохана біля мене
Зовсім молодесенька, дівча.
Літературні збірки Л.Талалая:
«Журавлиний леміш» (Донецьк, 1967).
«Вітрила тривог» (1969).
«Осінні гнізда» (1971).
«Не зупиняйся, мить!» (1974).
«Допоки твій час» (1979).
«Високе багаття» (1981).
«Глибокий сад» (1983).
«Наодинці зі світом» (1986).
«Луна озвалась на ім'я» (1988).
«Вибране» (1991)- державна літературна премія ім. Шевченка
«Крилом по землі» (1996).
© Олександрина Кругленко,
лауреат премії ім. Івана Франка
у телевізійній сфері.
Його добре пам'ятають горлівські літератори старшого віку - у шістдесятих-сімдесятих роках минулого століття Леонід Талалай, разом з Володимиром Демидовим, був одним з визнаних неформальних літературних лідерів міста. До його слова прислухалися, тому що вірші поета говорили самі за себе.
У 1993 став лауреатом Шевченківської премії - найвищої літературної нагороди України, був лауреатом премії імені Володимира Сосюри, автором багатьох поетичних збірок, людиною чутливою і такою, що не визає ніякої неправди - ні перед людьми, ні перед собою. Може, тому й важко жилося, що відчував цю неправду, боротьбу проти рідного слова, а боротися - годі...
Ще міг би жити - пішов на 71-му році життя. Щедра людська йому пам'ять - талановитій людині, яка не здолала свою долю...
Леонід Талалай
* * *
Задивлюсь на каштанові китиці
І думками—у ріднім краю.
Пригадаю вокзал у Микитівці,
Терикони, і маму свою,
І дорогу, замішану глиною,
І тебе, і початок весни...
Мов тулюсь захололою спиною
До нагрітої сонцем стіни.
* * *
Друзі пригадалися у тиші,
І від думки світлої про них
Стало на душі моїй світліше,
Ніби промінь в темряву проник.
Голоси ввірвались в безгоміння,
Вирізьбились постаті в імлі,
Наче відбувалось воскресіння
Нас далеких, бувших на землі.
Ось ми всі так близько і так зримо,
Що уже насправді не збагну,
Чи стою між друзями своїми,
Чи на них дивлюсь крізь далину.
Світ пахучий, сонячний, зелений
Палахкоче, мерехтить в очах.
І моя кохана біля мене
Зовсім молодесенька, дівча.
Літературні збірки Л.Талалая:
«Журавлиний леміш» (Донецьк, 1967).
«Вітрила тривог» (1969).
«Осінні гнізда» (1971).
«Не зупиняйся, мить!» (1974).
«Допоки твій час» (1979).
«Високе багаття» (1981).
«Глибокий сад» (1983).
«Наодинці зі світом» (1986).
«Луна озвалась на ім'я» (1988).
«Вибране» (1991)- державна літературна премія ім. Шевченка
«Крилом по землі» (1996).
© Олександрина Кругленко,
лауреат премії ім. Івана Франка
у телевізійній сфері.
Комментариев нет:
Отправить комментарий